|
 «Росії, яка буде влаштована за принципом вільної конфедерації, до якої би увійшли Європейська частина Росії, Сибірська республіка та Далекосхідна республіка, було б легше розвивати тісніші економічні зв’язки з Європою, з новими державами Центральної Азії та зі Сходом».
З.Бжезінський
«Послідовна реалізація економічного курсу ДСР в перспективі могла привести Далекий Схід до такого ж економічного прориву, який демонструє сучасний Китай».
проф. Володимир Сонін (РФ)
Далекосхідна республіка – буферна (між Радянською Росією та Японією) демократична унітарна республіка, що займала території сучасних Амурської, Приморської областей, Хабаровський, Забайкальський та Камчатський краї, Єврейську Автономну область, республіку Бурятію та північний Сахалін.
Заснування Далекосхідної республіки (ДСР) було проголошено 6 квітня 1920 р. Її суверенітет спочатку поширювався лише на Забайкалля, але 29 жовтня у Читі було оголошено про поширення влади ДСР на всю територію Далекого Сходу. Столицею новоствореної держави став Верхньоудінськ (нині – Улан-Уде). На думку голови лідера російських більшовиків В.І.Леніна, буферний характер республіки повинен був запобігти безпосередньому військовому конфлікту з Японією, а її капіталістична економіка сприяти зв’язкам з азійськими країнами.
З 14 травня 1920 р. РРФСР почала систематично надавати Далекосхідній Республіці економічну, фінансову та військову допомогу. Остання втілилася в організації Народно-революційної армії, яка протягом 1920 р. здійснила низку вдалих військових операцій, зокрема із захоплення м.Чіта, до якого було перенесено столицю. Головою уряду ДСР у 1920-1921 рр. був фактичний «архітектор» Далекосхідної республіки – Олександр Михайлович Краснощоков, у 1921 р. його замінив Микола Михайлович Матвєєв.
Територія Далекосхідної республіки була фактично єдиною територією в історії Росії, де було поставлено вдалий експеримент з побудови демократичної правової республіки. Видатний державний діяч ДСР С.Я. Гроссман заявив, що ця буферна республіка є ідеалом правової держави. За Конституцією ДСР в державі встановлювалися ринкові відносини та держкапіталізм, гарантувалися соціальні права населення, представницька демократія поєднувалася з безпосередньою (в процесі обговорення найважливіших рішень на всіх рівнях). Найвищим законодавчим органом встановлювалися Народні збори, які обиралися раз на два роки, виконавчу владу зосередив в своїх руках уряд (в складі семи осіб), найвищим судовим органом був Політичний Касаційний суд.
При будівництві держапарату ДСР був досягнутий політичний компроміс більшовиків з демократичними партіями, однак роль останніх нівелювалася прямопропорційно посиленню впливів Радянської Росії.
Українці Зеленого Клину в цілому підтримали незалежність Далекосхідної Республіки, вбачаючи в ній можливості для вільної праці та порятунок від більшовицької сваволі. Український Далекосхідний Секретаріат дав згоду на участь своїх уповноважених у роботі уряду ДСР. Представником української громади в уряді був П.В.Марчишин, який обійняв посаду заступника міністра для справ національностей.
У своєму первозданному вигляді держава проіснувала до 26 травня 1921 р., коли у Приамур’ї білогвардійці за підтримки Японії здійснили військовий переворот та оголосили про створення Приамурського державного утворення (з 23 липня – Приамурський земський край).
Не маючи на те відповідних юридичних підстав Політбюро ЦК РКП(б) 12 жовтня 1922 р. ухвалило: «ДСР скасувати і возз’єднати Далекий Схід з РРФСР». 14 листопада 1922 р. Народні збори ДСР винесли постанову: «Народні збори ... оголосити розпущеними і на всьому російському Далекому Сході оголосити владу Рад». 15 листопада ВЦВК видав декрет про включення ДСР до складу РРФСР.
Але ідея незалежності Далекосхідної республіки не вмерла після прийняття цих більшовицьких «декретів», і зараз починає своє друге життя…
ЛІТЕРАТУРА
Бжезінський З. Велика Шахівниця. – Львів – Івано-Франківськ, 2000. – 236 с.
Світ І. Українсько-японські взаємини 1903-1945. – Нью-Йорк, 1972. – 371 с.
Сонин В.В. Государство и право Дальневосточной Республики (1920–1922 гг.). – Владивосток, 2011. – 296 с.
История Японии. Т.ІІ. 1868-1998. / [отв. ред. А.Е.Жуков]. – М., Институт востоковедения РАН. – 703 с.
|
